Патріотична лірика
Україна
в моєму серці
В моєму серці живе Україна
Тому, що це мій рідний край!
Це рідні гори, річки і рівнини,
Це рідне місто, милий водограй.
Ви запитаєте: « Чому її люблю я?»
Тому, що народилася я в ній.
Хай буде Вона вільна і чарівна,
Ти теж це добре знай і розумій .
Держава наша –рідна Україна!
А вітер змін твій прапор розвіває.
Будь незалежна завжди, Батьківщино,
Ти в мене в серці, іншої немає!
Діана Цвілій
Соколова Світлана
Навколо місяця
Замальовка
«Місячне затемнення…
Що для мене значиш ти?
І яке твоє знамення…
Що несеш із висоти?», -
народжувалися поетичні рядки.
Я
підійшла до вікна. Відвівши погляд
вверх, помітила небесну красу.
Дивилася на місяць нічних небес.
Відчувала сильне биття свого серця. Мене
зачарувало темне небо і загадковий повний місяць, що відсвічувався у моїх
очах так яскраво, як і моє перше кохання.
«Небесний місяць не говорить, якою може бути
любов, тому кожен раз, коли ми дивимося на місяць, те, що він ніби нам розказує, - насправді наші
слова," - розгулювали думки в моїй голові.
Ніч. Темні хмари
наче перекинули сльози на мої бліді щоки, а незвичайний місяць змушував
і змушував захоплюватися його чарами та красою. Я закохалася
у сяйво й мовчання місяця, потонула в океані своїх напружених думок та
фантазій, що оплакують минуле. Забула про існування своєї рідної домівки й
подумки ніби линула до
місяця, кружляла навколо нього, яскраво виражаючи всі ті колись не сказані
слова в танцях польоту. Немає нічого прекраснішого і
дивнішого за політ! Я начебто окрилена
танцювала, зображаючи перепадаючі з мажору до мінору ноти в кожному русі тих
дивних танців. Моя душа літала над неіснуючим морем власних висловлювань та
сподівань, скидаючи з правого ока втомлену сльозу, а з лівого - сльозу щастя.
Я постійно намагалася перетворити усі
близькі до моїх років сюжетні лінії свого життя в просту «метафору» без
лестощів сценарію моєї долі, та з часом зрозуміла, що безглуздий це вчинок все
ж таки, і тут без варіантів ( пропала я в роздумах на мить). У місячному
сяйві, як і у моїх очах, можна було розгледіти згасле
розчарування, давно оплакані сторінки рідних творів, забутий шторм в морському
кошмарі, цілі романи і одне слово, яке ледве можна помітити:
"Пройшла". Бог нічних небес мені
дозволив віру в себе взяти, то ж я скажу, що
пройшла через порваний твариною туманний міст. (Міст – це щось між моїм
внутрішнім світом та загальним життєвим шляхом). Цей міст живе так довго, по
нім ходили мільярди людей, і кожний, хто
майже падав вниз – «рахунком психології своєї», з роздумів, проплачених часом, діставав портал до мажорної ноти на мить, бо
вірою скористався, що Бог подарував. І я, згадавши про все це, відкинула сльози
спалаху емоцій та покинула його величність Мир місячний у небі.
Соколова Світлана
Людина
без братів і сестер – самотнє дерево
(Із мого щоденника)
Я — ледача людина. У моєму житті немає нічого цікавого. Вечорами лежу на дивані, встромляючи очі в телевізор, а вранці прокладаю шлях до холодильника. Я Марійка, мені 17. Мене все влаштовує.
Знайомтеся — це моя сім'я. Батько, мама і сестричка. Ми живемо в селі. Мого батька звуть Василь, маму Анастасія, а сестру — Катерина.
Оскільки я лінива, то нічого не роблю і не допомагаю в роботі. Через мою ледачість батько мене постійно лає, але я ігнорую його покарання. Мама мною не дуже задоволена з тієї ж причини. Вона змирилася з моїм перевихованням ще тоді, коли мені було 8 років. А от сестра Катруся — повна протилежність мені. Вона дуже старанна і турботлива, постійно чимось зайнята і допомагає по господарству. Її, на відміну від мене, і мама, і тато поважають, вважають хорошою донькою, від якої ще й користь непогана є. Якщо ви подумали, що я небайдужа до того, що відбувається у моєму житті — ви дуже сильно помиляєтеся. Мені абсолютно все одно.
Єдине моє бажання на даний момент — це лягти під ковдру і їсти чіпси, гортаючи стрічку новин у своїй улюбленій соціальній мережі. До речі, друзів майже не маю. Може, я така стала через самотність…
О Боже, де моя подушка? Господи, вона на підлозі. Хоча, мені все одно. І без подушки полежати можна. Лінь.
Ранок, 7:00
Ох, чому так рано продзвенів будильник? « Я його не заводила на такий час»,— сказала я прямо вголос і ледве ворухнула рукою, щоб зупинити цей надокучливий будильник.
Тільки-но я зручно лягла на своєму затишному ліжечку, тут же моя сестра стукає до мене в двері зі словами: "Ей-ей, сестричко, ти чого так довго спиш? Твій будильник вже продзвенів! Вставай скоріше, ми йдемо на цікавий захід!".
Святі їжачки, з чого це я повинна взагалі піднімати себе з затишного ліжка на якийсь захід? Та Каті не відмовиш, тому я погодилася і пішла збиратися на захід, про який говорила моя сестра.
Я одяглася так, ніби йду на своє перше побачення, і покликала сестру до себе в кімнату. Коли Катерина зайшла до мене, то була вкрай здивована моєму дивному вигляду, але мене нічого не дивувало. Я вже звикла бачити себе в такому одязі, який мені подобається. Ні, ну а власне, що тут такого? Одягаєшся так, як тобі хочеться, так, як тобі подобається. Моя сестричка була незгодна з моїм «нарядом»: порвані джинси, занадто короткий топ і домашні рожево-блакитні тапочки.
«І ось це, по- твоєму, нормальний костюм на офіційний захід?!» — дивуючись скрикнула моя молодша сестричка.
«Так. А що?» — також здивовано запитала я її.
«Тобі не здається, Марійко, що це якось неправильно, одягатися ось так от на офіційний захід?» — з зауваженням запитала Катруся.
«Це абсолютно нормально, мені здається, Катю», — відповіла я своїй сестрі.
Та промовчала у відповідь і з якимось сумним обличчям вийшла з моєї кімнати зі словами: "Одягнися, як пристойна нормальна людина, і пішли. Часу не так багато, ми з мамою чекаємо тебе у коридорі."
По обличчю моєї сестри можна було зрозуміти, що далеко не промовчати вона хотіла мені у відповідь.
“Читаю своїх рідних по виразу обличчя. Ні, я не дивна,”- промовила про себе.
Годинник вже проспівав "8:30", і ми з сестрою та мамою пішли на той захід.
Поки ми були на заході і слухали нудні розповіді якихось незрозумілих людей, в моїй голові панувала лише одна думка: "Як же піти звідси? Коли це вже закінчиться? Не можу чекати, як же нудно!"
Я — ледача людина. У моєму житті немає нічого цікавого. Вечорами лежу на дивані, встромляючи очі в телевізор, а вранці прокладаю шлях до холодильника. Я Марійка, мені 17. Мене все влаштовує.
Знайомтеся — це моя сім'я. Батько, мама і сестричка. Ми живемо в селі. Мого батька звуть Василь, маму Анастасія, а сестру — Катерина.
Оскільки я лінива, то нічого не роблю і не допомагаю в роботі. Через мою ледачість батько мене постійно лає, але я ігнорую його покарання. Мама мною не дуже задоволена з тієї ж причини. Вона змирилася з моїм перевихованням ще тоді, коли мені було 8 років. А от сестра Катруся — повна протилежність мені. Вона дуже старанна і турботлива, постійно чимось зайнята і допомагає по господарству. Її, на відміну від мене, і мама, і тато поважають, вважають хорошою донькою, від якої ще й користь непогана є. Якщо ви подумали, що я небайдужа до того, що відбувається у моєму житті — ви дуже сильно помиляєтеся. Мені абсолютно все одно.
Єдине моє бажання на даний момент — це лягти під ковдру і їсти чіпси, гортаючи стрічку новин у своїй улюбленій соціальній мережі. До речі, друзів майже не маю. Може, я така стала через самотність…
О Боже, де моя подушка? Господи, вона на підлозі. Хоча, мені все одно. І без подушки полежати можна. Лінь.
Ранок, 7:00
Ох, чому так рано продзвенів будильник? « Я його не заводила на такий час»,— сказала я прямо вголос і ледве ворухнула рукою, щоб зупинити цей надокучливий будильник.
Тільки-но я зручно лягла на своєму затишному ліжечку, тут же моя сестра стукає до мене в двері зі словами: "Ей-ей, сестричко, ти чого так довго спиш? Твій будильник вже продзвенів! Вставай скоріше, ми йдемо на цікавий захід!".
Святі їжачки, з чого це я повинна взагалі піднімати себе з затишного ліжка на якийсь захід? Та Каті не відмовиш, тому я погодилася і пішла збиратися на захід, про який говорила моя сестра.
Я одяглася так, ніби йду на своє перше побачення, і покликала сестру до себе в кімнату. Коли Катерина зайшла до мене, то була вкрай здивована моєму дивному вигляду, але мене нічого не дивувало. Я вже звикла бачити себе в такому одязі, який мені подобається. Ні, ну а власне, що тут такого? Одягаєшся так, як тобі хочеться, так, як тобі подобається. Моя сестричка була незгодна з моїм «нарядом»: порвані джинси, занадто короткий топ і домашні рожево-блакитні тапочки.
«І ось це, по- твоєму, нормальний костюм на офіційний захід?!» — дивуючись скрикнула моя молодша сестричка.
«Так. А що?» — також здивовано запитала я її.
«Тобі не здається, Марійко, що це якось неправильно, одягатися ось так от на офіційний захід?» — з зауваженням запитала Катруся.
«Це абсолютно нормально, мені здається, Катю», — відповіла я своїй сестрі.
Та промовчала у відповідь і з якимось сумним обличчям вийшла з моєї кімнати зі словами: "Одягнися, як пристойна нормальна людина, і пішли. Часу не так багато, ми з мамою чекаємо тебе у коридорі."
По обличчю моєї сестри можна було зрозуміти, що далеко не промовчати вона хотіла мені у відповідь.
“Читаю своїх рідних по виразу обличчя. Ні, я не дивна,”- промовила про себе.
Годинник вже проспівав "8:30", і ми з сестрою та мамою пішли на той захід.
Поки ми були на заході і слухали нудні розповіді якихось незрозумілих людей, в моїй голові панувала лише одна думка: "Як же піти звідси? Коли це вже закінчиться? Не можу чекати, як же нудно!"
Обід, 12:00
Ми, нарешті, повернулися додому. Це був найнудніший захід у моєму житті. Більше ніколи не послухаю сестру і не піду з нею. Господи, навіщо я взагалі пішла з ними туди?
Напевно, вам цікаво, чому я не втекла з заходу і мучила свою голову, сидячи там і слухаючи якісь не зрозумілі моїм мізкам лекції?
Якщо це було ваше останнє запитання, я вам відповідаю: «Я не знаю». Мені взагалі все одно, скільки часу я витратила на порожню річ. Головне, що я прийшла додому жива, здорова, і можу тепер відкрити улюблені дверцята холодильника. Хоча, ні… Стривайте… Я не здорова! Мене заразили на заході. Тепер я чхаю, уявляєте? А все чому? Звичайно ж, тому, що у мене алергія на нудьгу. За улюбленим телевізором мені ніколи не
буває нудно. А тут, аж декілька годин за нудною лекцією… Жахіття, друзі, жахіття…
Мама пішла на кухню готувати обід на всю сім'ю, Катя пішла їй допомагати як справжня мила дочка, а я… А що я? Я, як і більшість сучасних людей, пішла в свою кімнату дивитися серіали.
Ні допомогти матері, ні допомогти сестрі, ні чистоти у своїй же кімнаті, ні порядку в своєму же житті. Це я, привіт.
Тато, звичайно ж, як і безліч чоловіків, в такий час на роботі, зайнятий своєю справою. Відчуваю я, коли він прийде, мені знову буде по перше число. Але кого це хвилює? Маму? Сестру? Мене? Так, мене. Хоча, ні. Мене це не хвилює, мені все одно. Хочу дивитися серіали, і що з того?
Я цілий день валялась у ліжку і дивилася серіали…
Вечір, 20:00
Батько прийшов з роботи дуже втомлений, хотів повечеряти. Передусім він обов'язково заходить в мою кімнату і перевіряє, чим я займаюся. І ось, зайшов до мене і почав знову лаяти мене за те, що я цілий день валялася в ліжку, так нічого не зробивши.
«Що ж буде на цей раз?» — промовила я про себе, в очікуванні домашнього арешту чи чогось типу того.
Як не дивно, мій батько знову заборонив мені виходити з дому. Так, це домашній арешт, як я і думала. Мало того, що він голодний, і з голоду "прописав" мені домашній арешт, так він ще й це зробив в спокійному стані! Я була, якщо чесно, дуже сильно здивована. Мій батько ніколи в спокійному стані не повертався з роботи, а вже тим більше, не лаяв мене за лінощі або щось інше.
Минуло півгодини. Я пішла гуляти на вулицю, не дивлячись на те, що мій батько заборонив мені виходити з дому, оголосивши домашній арешт на місяць. Він уже так багато разів робив, а я його ігнорувала. Нічого він проти зробити не зміг, тому мені вже все одно на все, що говорить батько. Я не так часто виходжу з будинку, та й взагалі, не особливо люблю перебувати на вулиці, але на цей раз мене ніби-то щось виштовхнуло з будинку.
Замислившись про своє життя я пішла на пляж. Він знаходиться недалеко від нашого селища, тому я дійшла туди швидше, ніж за 20 хвилин. Сіла на пісок і почала роздумувати про сенс життя, про свою репутацію і про оцінки в школі, про своє проведення часу і відносини з батьками, друзями. Трохи подумавши, я зрозуміла, що все дійсно запущено і дуже погано.
Подумала, що батьки до мене не так добре ставляться, як до моєї молодшої сестри Катерини. Я вже не маленька дитина, щоб вважати, що батьки мене не люблять через мою лінь, або ж просто тому, що я "невдаха".
Прекрасно розумію, що мої батьки насправді мене люблять також, як і сестричку. Тільки не задоволені мною через мої оцінки в школі і нудно-ледачий спосіб життя.
Час йде, і ось, як виявляється, я вже просиділа на березі пляжу дві години. Що я весь цей час робила? Думала про своє життя… Для мене ці дві години пройшли як дві хвилини. Це не дивно, у багатьох людей буває також, навіть часто.
Я вже встала і зібралася йти додому, як тут… До мене раптово підійшла моя сестра Катерина.
«Чорт забирай, звідки вона тут взялася?!» — подумала я і привітала сестру.
«Привіт, Марійко! Ти що тут робиш так пізно? Я якраз за тобою і прийшла. Слава Богу, ти тут,» — з переляком сказала Катя.
«Я? Я… Я… Я нічого тут не роблю. Ну, я просто сиділа тут дві години», — з великою невпевненістю у собі відповіла я сестрі. «Що таке?» - запитала грубувато.
«Як це що таке?! Ми з мамою і татом до жаху перелякалися! Ти знов не послухала батька, без відома кудись втекла, тебе немає вдома дві години, і ти ще питаєш що таке?! Сестричко, тобі не соромно? Швидко йдемо додому, батьки хвилюються!» — накричала на мене сестра.
«Хоча, стій… Марійко, ти не можеш себе так вести. Зрозумій ти вже, батьки дуже хвилюються за тебе! Та й не тільки батьки, я ж теж хвилююся! Все ж, як ніяк, я — твоя сестра! Перестань бунтувати і тікати невідомо куди. Не дратуй і не засмучуй нас, ми ж любимо тебе і не хочемо, щоб з тобою щось погане сталося! Ми навіть не хочемо, щоб ти так себе вела, тому що для твого майбутнього життя це дуже погано,» — начебто попросила мене змінитися моя сестричка.
«Чому ти так переживаєш за моє майбутнє і поведінку?» — запитала я.
«Дурненька, я ж хочу тобі допомогти! Тим більше, я твоя рідна сестра і не хочу, щоб ти була… Ось такою…Та й батькам з тобою буде простіше, якщо ти змінишся. Зрозумій, нічого не робити і постійно лінуватися - ніколи тебе ні до чого доброго не приведе, Марійко! Просто зрозумій це. Тобі вже 17, як ти вчилася раніше, і як ти вчишся зараз!? Стало тільки гірше! Це останній твій навчальний рік, а ти його закінчиш жахливо і нікуди не поступиш! Берися за розум прямо зараз, часу дуже мало,» — наполягла все ж на своєму моя молодша сестра і повела мене за руку додому. "Я допоможу тобі, адже я твоя сестра", - ласкаво промовила вона.
Сестра завжди буде поруч, якщо потрібна допомога. Сестра - це друга половинка тебе, яка на тебе схожа і завжди буде приймати тебе за рідну людину.
Я ніколи не думала, що це станеться, але, здається, це і справді сталося… Після слів Каті мене ніби «замінили», я захотіла різко помінятися. Але, знаєте, бажання валятися цієї ночі в ліжку за переглядом серіалів і поїданням чіпсів поки що не зникло.
Ми з сестрою повернулися додому. Батьки були дуже раді, що ми прийшли разом. Я швидко пішла до своєї кімнати та лягла спати.
«На добраніч, сестричко,»-прошепотіла я, згадавши нашу розмову. Не даремно в народі кажуть: «Сестра з сестрою, як річка з водою».
Ранок, 05:00
Наступного дня встала о п’ятій ранку і почала вчитися. Так-так, я правда почала «зубрити» і намагатися зрозуміти матеріал. Я зрозуміла, що це мені дійсно потрібно і стане в нагоді в майбутньому, а власне, і після школи. Це мені буде дуже-дуже потрібно на екзаменах, і якась крапля знань, звичайно ж, у житті. Я це прекрасно зрозуміла і вирішила й справді взятися за розум, за навчання. Вся моя лінь — це моя минула велика помилка. Відтепер я не роблю помилок. Відтепер я - нова людина. Спасибі моїй сестрі за допомогу мені! Без неї, напевно, я б ніколи не змінилася в кращу сторону і не стала б нормальною людиною. Люблю свою сестру!
***
Не робіть помилок. Помилки - це погано. Ні … Помилки - це жахливо! Багато того, що ви зробили неправильно сьогодні, може змінити все ваше подальше життя, причому в поганий напрямок. Поки дано вам час — вчіться, розвивайтеся. Поки дано вам час - живіть, розважайтеся. Поки дано вам час — розумнішайте, любіть. Колись ви пошкодуєте про те, що не навчалися. А може, колись ви забудете про те, що мало відпочивали, але це погано позначиться на вашому здоров'ї. Поки дано вам час — витрачайте його з користю! І пам’ятайте, що людина без братів і сестер – самотнє дерево. А сім’я - це притулок від усіх лих. Сім'я- це плід спільних зусиль, старань побудувати своє щастя на все життя!
Поезії для найрідніших
Мамо, ти гарна!
Вадим Канавка
Мамі
На світі білому
єдине,
Вадим Канавка
Мамі
Немає коментарів:
Дописати коментар